Який би не був прекрасний тюльпан своїм забарвленням, своєю формою, але, дивним чином, чомусь ні грецька, ні римська міфологія не створили про нього ніякого сказання. І це тим більше дивно, що тюльпани в дикому стані в достатку ростуть на священній горі Іді, у Греції, де їх не могли не помітити як самі жителі, так і всі ті, хто були творцями міфології. Перші зведення про цю чарівну квітку ми зустрічаємо в Персії. У цій країні сказань і пісень про оригінальну квітку тюльпан яка звалася "дульбаш" - турецька чалма, від якого згодом зробили слово "тюрбан", а також і українська назва квітки - "тюльпан". Він був оспіваний багатьма перськими поетами, і особливо знаменитим Хафізом, що говорить, що з незайманою принадністю тюльпана не можуть зрівнятися ні ніжні рухи кипариса, ні навіть сама троянда.
Але ще більшою любов'ю користався тюльпан на Сході в турків, дружини яких розводили його в великій кількості в сералях, де багатьом з них він нагадував навіть їхнє дитинство, батьківщину, загублену волю.
Внаслідок усього цього, імовірно, у сералях щорічно справлялося дивовижне, чарівне свято тюльпанів, на який султан дивиться як на втішний доказ розташування до себе і любові своїх дружин.
У зовсім іншому, прозаїчному, виді знаходимо ми його в Західній Європі. Сюди він потрапив лише в 1559 році, і насамперед в Аугсбург, куди перші його цибулини були прислані німецьким послом при турецькому дворі Бусбеком. А той ознайомився з ним під час своєї подорожі по Сирії в Хардині, на границі з північною частиною Аравії, де серед зими він побачив його в разом з нарцисами. У цьому ж році тюльпан з'явився перший раз у в Аугсбурзі в сенатора Герварта, а шість років потому прикрашав вже у великій кількості дивовижні сади знаменитих середньовічних багатіїв Фуггерів, де його бачив і описав як чудову рідкість знаменитий Конрад Геснер.
Звідси тюльпан розійшовся по всій Європі. У 1573 році ми бачимо його вже у Відні у відомого вченого Клузіуса, що так зацікавився цим новим прибульцем, що став із захопленням збирати усі відомі його сорти. Його прикладу послідувало багато багатих віденських садівників, що почали виписувати за величезні гроші цибулини тюльпана з Туреччини, щоб прикрасити їм свої сади. Поява в кого-небудь з них нового за забарвленням сорту збуджувало в інших невимовну заздрість і навіть вночі не давало спокою не володівшими ними аматорам.
Помалу почали захоплюватися тюльпанами в Німеччині і багато царських осіб. Особливо ж великий курфюрст бранденбурзький Фрідріх-Вільгельм, що зібрав на початку XVI сторіччя уже величезну для цього часу колекцію - 216 сортів. З інших жагуче захоплених тюльпаном високопоставлених осіб укажемо ще маркграфа Баден-Дурлаха, що зібрав у 1740 році колекцію в 360 сортів, і графа Паппенгейма, у якого, за словами сучасників, така колекція доходила до 500 сортів. При цьому принадність нових сортів збільшувалася, а також почав входити в моду звичай давати цим сортам імена коронованих осіб.
Серед жагучих аматорів тюльпанів інших країн були також Рішельє, Вольтер, маршал Бірон, австрійський імператор Франц II і особливо французький король Людовик XVIII. Уже зовсім хворий, він наказував переносити себе під час цвітіння цих рослин із Сен-Клу в сади Севру і проводив там цілу годину, любуючись строкатістю і різноманітним забарвленням квітів багатої колекції, яка вирощувалася його садівником Екоффе.
Один час у Версалеві були навіть чарівні тюльпанові свята, на які збиралися всі знамениті аматори і садівники того часу і змагалися, виставляючи свої новинки. За кращі екземпляри видавалися коштовні призи.
Але ніде захоплення тюльпанами не досягало таких колосальних розмірів, як у Голландії. Французький ботанік Шарль де Эклюзе, відомий як «батько квітів», був великим шанувальником цих рослин - їздив по країнах і збирав всі відомі у той час сорти тюльпанів. У другій половині XVI в. він привіз цибулини тюльпанів в голландське місто Лейден.
Спокійні по природі, розважливі торговці і взагалі люди помірні, голландці ні з того ні із сього так захопилися цією квіткою, що захоплення це перетворилося в єдину у своєму роді народну манію, що одержала навіть в історії окрему характерну назву "тюльпаноманії".
Помітивши захоплення цією квіткою німців і інших народів, розважливі голландці стали розводити його в як можна більшій кількості, і торгівля його цибулинами виявилася настільки прибутковою, що нею стали займатися незабаром навіть і люди, що мали дуже незначне відношення до садівництва, цим стало займатися ледве не все населення.
Незабаром справа дійшла до того, що утворилося щось начебто гри на біржі. Замість цибулин нових сортів стали видавати вперед на них розписки в тому, що їх власник одержує право на придбання цього сорту, а потім розписки ці перепродували по більш високій ціні іншим; ці, у свою чергу, намагалися перепродати їх по ще більш високій ціні третім. При цьому ціни на такі фантастичні сорти доходили до неймовірних розмірів. Гру цю підтримували деякі щасливі випадки, начебто того, що по випадково придбаним за невисоку ціну розпискам виходили дійсно рідкісні сорти, що, при продажі, давали потім великі прибутки.
Так, наприклад, одному бідному амстердамському прикажчику завдяки цілому ряду щасливих обставин вдалося за які-небудь чотири місяці зробитися багатою людиною.
Деякі любителі тюльпанів ставали банкротами. Так відбулося з художником Яном ван Гойеном. Одного разу він заплатив гаагському бургомістру за десять цибулин аванс в 1900 флоринів (корова коштувала 100 флоринів), а як запорука решти суми запропонував картину С. ван Рейсдаля. Проте незабаром уряд Голландії ввів тверді ціни на цибулини тюльпанів, товар художника знецінився, і його бізнес прогорів. З чуток, від досади Гойен підсмажив цибулини, що розорили його, і пообідав ними.
Великі гроші в цей час наживали також і торговці глиняними горщиками і дерев'яними шухлядами, бо крім того, що спеціально культивували тюльпани садівники, розведенням тюльпанів займався всякий - і бідний і багатий - аби тільки знайшлося місце для їх розведення.
Для торгівлі цими цибулинами існували особливі приміщення, де в особливі базарні дні збиралися продавці і покупці і домовлялися щодо цін - словом, щось начебто біржі. У біржові дні ці приміщення представляли собою багатотисячні збори.
Отут і мільйонери, і графи, і барони, дами, купці, ремісники, селяни, швачки, рибалки, усякого роду прислуга і навіть діти. Лихоманкою наживи були охоплені всі шари суспільства, усі, у кого тільки був хоч гріш за душею. У кого ж готівки не було (про це існують цілі записки в хроніках), приносив свої коштовності, плаття, домашній скарб, віддавав під заставу будинок, землі, череди - і словом, усі, аби тільки придбати бажані тюльпанові цибулини і перепродати їх за більш високу ціну. За одну цибулину, наприклад, сорту "Semper Augustus" було заплачено 13.000 гульденів, за цибулину сорту "Адмірал Енквіцен" - і 6.000 флоринів... На деякі ж сорти в історії цієї дивної біржової гри збереглося навіть кілька документів, в одному з яких значиться, що за цибулину сорту "Vice-roi" було заплачено: 24 чверті пшениці, 48 чвертей жита, 4 жирних бика, 8 свиней, 12 овець, 2 бочки вина, 4 бочки пива, 2 бочки олії, 4 пуди сиру, плаття й один срібний кубок. І такого роду угоди не були рідкістю.
Але крім таких спеціальних бірж у кожнім голландському місті були перетворені у свого роду мініатюрні біржі всі трактири, шинки і пивні, і всі аматори пограли в карти, у кості - шукачі сильних відчуттів перетворилися тепер у запеклих гравців на тюльпанові цибулини. При цьому, якщо укладена в одному з таких кабачків вигідна угода приносила всім гарний бариш, то в ньому влаштовувалася багата гулянка, у якій перше місце належало хазяїну. І як не дивно може показатися, але в таких місцях робили собі іноді гарні багатства і бідні швачки, штопальниці мережив, пралі і тому подібний люд.
Нарешті, для того щоб розпалити ще більшу пристрасть до цієї гри, такі міста як Гаарлем, Лейден призначали від себе величезні, що досягали кількох сотень тисяч гульденів, премії за виведення тюльпана якого-небудь певного кольору і величини, і у випадку здійснення цієї задачі видача нагороди супроводжувалася такими чудовими святами, на які народ сходився з усіх самих віддалених окраїн у не меншій кількості, чим на свято чи в'їзд коронування государів.
Так, до нас дійшло, наприклад, опис свята з приводу присудження премії за виведення чорного (чорно-лілового) тюльпана. У святі цьому брав участь сам принц Вільгельм Оранський.
Але якщо з цього часу тюльпан утратив усяке значення для спекулянтів, для аматорів біржової гри і легкої наживи, то він продовжував залишатися предметом, з одного боку, замилування, з іншого боку - оспівування для поетів, письменників і відігравав чималу роль в естетиці.
Усемогутня вже і тоді мода усюди вимагала зображення чудового тюльпана. Малюнки тюльпана покривали всі матерії, зображення його ткалися на найдорожчих брабантських мереживах, з'являлися навіть на масляних картинах сучасних голландських живописців. Утворилися навіть цілі школи малювання квітів, де видатну роль грав тюльпан, і спогади про цей культ тюльпана дійшли до нашого часу на картинах таких видатних художників, як Ван-Хейсум, Ферендаль, Хаверманс, Де-Геер...
Що стосується тюльпана в поезії, те французький поет XVIII сторіччя Буажолен написав про нього цілу поему: "Метаморфоза Тюльпана", де він оспівує, наслідуючи Хафізу, дивовижну, чарівну дівчину, володарку його серця; а Олександр Дюма-батько - поетичний роман "Чорний Тюльпан", у якому зображує роль цієї квітки в Голландії.
Але німецькі письменники дивляться на тюльпан як на квітку без душі, квітку зовнішньої краси, емблему порожнечі, що ганяється тільки за вбраннями, жінками.
Клейст у своєму вірші "Весна" відноситься до нього дружелюбніше, але Ґете говорить про тюльпан так: "Не благоговій ніколи перед порожньою примарою".
Узагалі німці завжди відносилися до тюльпана якось холодно і навіть з глузування прозвали "тульпе" потворний пивний кухоль.
З набагато більшою поезією відносяться до тюльпана в Англії, де в казках він служить завжди колискою для маленьких ельфів і інших малюсіньких фантастичних істот.
Стародавня східна казка розповідає, що в золотистому бутоні чарівного жовтого тюльпана зберігалося щастя. Одержати його міг лише той, перед ким бутон розкриється. Жителі навколишніх міст і сіл приходили до бутона, проте рослина ревно зберігала свій дар. Одного разу по полю проходила молода жінка з маленьким сином. Несподівано малюк побачив прекрасну золотисту квітку і підбіг до неї. У той же момент бутон розкрився.
На Сході люди вірять, що тюльпани приносять щастя, тому вони дарують ці квіти тим, кому хочуть побажати благополуччя і процвітання.
У Англії (Девоншир) існувала легенда про фей, які вколисували своїх немовлят в колисках, зроблених з пелюсток тюльпанів. Немолода жінка, яка вирощувала ці тюльпани в своєму саду, була дуже доброю людиною. Коли старенька помітила маленьких чарівниць, що вколисують своїх малюків в чашках тюльпанів, вона вирішила посадити ще більше квітів, щоб всім вистачило колисок. За чуйне серце феї щедро винагородили господиню саду. До кінця свого життя вона не знала злиднів.